Сповідні відомості – документи церковного діловодства Російської імперії.

Сповідні відомості являють собою список усіх прихожан того чи іншого храму в населеному пункті. Як і метричні книги, сповідні розписи вели священики у церкві. Це теж рукописні документи, котрі складалися щорічно у період посту перед Великоднем.

Генеалогічної бази даних, що містила б усі дані зі сповідних відомостей не існує. Документи треба вивчати в обласних архівах або у вигляді сканованих копій на різних ресурсах, що публікують матеріали онлайн. 

Суто юридично, документ фіксував факт відвидин особою обряду сповіді, що до початку ХХ століття було обовʼязковим дійством. Людину навіть могли оштрафувати, якщо вони уникала сповіді. 

Велися сповідні відомості з 1716 року до початку ХХ століття

Окрім православних, можна виявити сповідні відомості католиків. Деякі з них, наприклад, зберігаються у Державному архіві Житомирської області. У євреїв таких документів не існувало. Для дослідження їхніх родоводів треба використовувати інші джерела. Найважливіше, що можна отримати із текстів сповідних відомостей – це прізвища, імена, по-батькові предків. У документах вказано їхній вік кожної людини. 

Роки життя часто-густо вказані неточно. Це треба перевіряти в ході генеалогічного дослідження. Священик міг написати вік зі слів того, хто прийшов на сповідь та не уточнювати ці дані. Можуть зустрічатися інші помилки: неправильні імена, по-батькові та навіть перекручені прізвища, що заплутує дослідження родоводу. 

Для генеалогії документ цінний тим, що має дані про всіх членів родини, які були на момент складання сповідей. Інколи священики не писали малих дітей до одного року. Загалом, у сповідних відомостях можна виявити голову сімʼї та всіх, хто мешкав з ним на одному подвірʼї у той чи інший рік.

Сповідні відомості зберігаються в обласних архівах України. Як правило, їх можна знайти у фондах духовних консисторій.

Детальніше про сповідні розписи читайте в окремій статті.

Також у сповідних розписах записано соціальне положення предків. Треба сказати, що порядок складання документа привʼязаний до соціального стан записаних в ньому осіб: зразу фіксувались священики, тоді дворяни, тоді військові, міщани, козаки і останніми – родини селяни. 

Досліджуючи родоводи на замовлення, ми використовуємо сповідні відомості.

Вони часто можуть замінити інші документи, якщо ті не збереглися до нашого часу. Вивчаючи генеалогію, треба застосовувати комплексний підхід і оперувати різними типами і видами історичних джерел.

Найбільш ранні документи зберігаються в Центральному Державному історичному архіві України в Києві. Є вони у фондах обласних архівів. Сповідні відомості були у підросійській частині України. Такі документи не велися на українських землях, що були у складі Австрійської імперії. 

Про метричні книги, а також про документи, що називаються ревізькі казки, читайте у нашому блозі.